Житомирська область
Історія
Райдержадміністрація
Загальні відомості
про Черняхівський район
Історія
Погода
Черняхівський район Житомирської області утворений у квітні 1923 року, знаходиться на відстані 20 км північніше обласного центру. Межує з Житомирським, Коростишівським, Радомишльським, Володарськ-Волинським та Червоноармійським районами.
Наш край - це край блакитних ланів льону, золотавих ланів жита, пшениці, ячменю, вівса та полів картоплі, це край чорного граніту, червоної та білої глини і інших багатств, які щедро дарує людям наша земля.
Площа району складам 85 тис. га, в т.ч. сільськогосподарські угіддя - 71,6 тис. га, з них 48,5 тис. га - рілля.
В районі нараховується 56 населених пунктів.
На території району створені 23 сільські та 2 селищні ради.
В районі проживає 33592 чол.
в т.ч. сільських жителів - 21157 чол., міських - 12435 чол.
Жінки складають 53,8 % усього населення, 46,2%- чоловіки.
Працюючого населення - 16941 чол., або 50,3% усього населення.
Кількість пенсіонерів - 10547 чол.
Назва населеного пункту – Черняхів, селище міського типу, з 1923 року-районний центр, розташований за 20 км на північ від обласного центру м. Житомир, на берегах річки Очеретянка. До цього був містечком, волосним центром, а ще раніше, в період визволення війни українського народу 1648-1654 рр. і після - він був сотенним містом. А в люстрації за 1545 рік - це було містечко, яке належало князю Немиричу. Воно мало 11 димів, звичайно це були курні хати. Продовження >>>
Центр селищної ради Головино виникло на базі невеликого поселення, яке розкинулось навколо Головинського гранітного кар’єру. Спочатку воно підпорядковувалось Бежівській сільській Раді (Історія міст і сіл УРСР). В 90-і роки ХХ століття селищу було надано статус селища міського типу.
До смт. Головино відноситься старовинне село Головино, яке, як видно з документів, було помістям місцевого поміщика Салікса. Від тих часів сад і острів в ставку. Продовження >>>
Центр сільської Ради (до 1948 року носила назву Андрієво-Українське). Розташоване на обох берегах річки Очеретянки. До райцентру Черняхова відстань 3 км. Така ж відстань до найближчої залізничної станції Горбаші.
Село Андріївка вперше згадується в 1605 році. За переказами на території сучасного села поселилось шість сімей, які займались виробництвом дьогтю. До сих пір десятки людей носять прізвища Дьогтяренко. Продовження >>>
В історичних документах вперше згадується в 1611 році від 14 січня. В скарзі поміщика Степана Немирича на Григорія Пашкевича, слугу князя Іоакима Корецького про те, що він пограбував його володіння. В старовинних актах Бежів згадується під назвами Біжев, Бежов, Безов. Він розміщений у верхів’ях річки Бистріївки. Віддаль від Житомира 25 км, від районного центру Черняхів – 12 км, залізничної станції Горбаші – 12 км. Продовження >>>
Згадується, як прихід Селецької церкви імені Покрови пресвятої Богородиці, побудованої в 1850 році, яка розміщувалась при річці Бодяк.
Село відносилось до Фасівської волості. В селі в 1910 році було відкрите Браженське початкове училище, де 3 вчителі навчало 58 дітей. З них 54 хлопчики і 4 дівчинки. Продовження >>>
Село Вільськ – центр сільської ради, до якої входять ще 3 села Щербини, Ялинівка, Перемога. Розташування Вільська – від районного центру Черняхова за 14 км на південний захід і за 12 км на північний захід від Житомира. До найближчої залізничної станції Дубовець – 6 км.
Сама назва Вільськ древня і утворена від древнього поняття „вила” – злиття рік Кам´янки, Лошака і Печеринки (Синявка). Продовження >>>
с. Велика Горбаша, с. Мала Горбаша
Засноване в ХVІ столітті. І в історичних документах село під назвою Горбаша згадується в 1611 році, яке належало князю Стефану Немиричу. 14 січня 1611 року Немирич скаржився на Григорія Пашкевича, про те, що останній грабував і розбійничав в маєтках Немирича, в т.ч. і в с. Горбаші. Ще згадується в акті від 7 травня 1610 року про проведення границь між землями і маєтностями князя Януша Островського, волості Вільської, від маєтностей Стефана Немирича, волості Черняхівської, в склад якої входило і с. Горбаша. В 1866 році більшість земель села В.Горбаша належала поміщику Довгерду. Продовження >>>
с. Видибор, с. Свидя, с. Ганнопіль, с. Коростелівка
Видибор – село Черняхівського району, Житомирської області. До складу Видиборської сільської Ради, крім Видибора входять села Ганнопіль, Свидя, Коростелівка. Видибор знаходиться на віддалі 15 км від районного центру і на віддалі 39 км від обласного центру. Село з районним та обласним центром має автобусне сполучення.
До монголо-татарської навали на наш край на території сучасного Видибора було поселення, яке називалось Межибор. Але його спіткала доля багатьох населених пунктів. Воно було повністю було знищене монголами. Люди, які залишились, переселились на нове місце, так як вважали, що старе нещасливе. Вони заснували нове поселення, яке назвали Видибор, так як з цього місця відкривались красиві види на сосновий ліс (бор). А звідси і назва – Вид на бор. Продовження >>>
Село Високе – центр сільської ради (до 1950 року – два села: Високо-Українське та Високо-Чеське). Дворів 598, населення до 2 тис. чоловік. Дату заснування та походження назви в архівних матеріалах не знайдено. Народні перекази говорять, що ніби-то назва села пішла від підвищення між річками Микою і Свинолужкою.
Неподалік села Високого виявлено поховання доби міді та поселення доби міді і трипільської культури. Це говорить про те, що на цій території жили люди в сиву давнину. Крім того на полях Високого знайдені речі кам’яного віку. Продовження >>>
Це поселення раніше мало назву Торчин. Воно з’явилось ще при князюванні Київського князя Володимира Святославовича, який разом з тюркомовними племенами торками воював з болгарами і тому він їм (торкам) дозволив селитись на південних кордонах князівства. Так з’явилось багато їх поселень: Торчейськ, Торськ, Торчин, на Україні зберігся Торчинський шлях і багато інших найменувань, які пов’язані з цими войовничими, але дружніми слов’янам племенами. Таке було й поселення, яке носило назву Торчин біля села Селянщина. Продовження >>>
Як говорить легенда село засноване ще за часів Київської Русі. У 1151 році князь Андрій Боголюбський побудував у селі монастир. Назву Горбулів населений пункт дістав (як розповідав старожил цього села Трохименко Федір Антонович) від того, що колись подорожні, їхавши чи йшовши по шляху із села Моделева чи Потіївки на Житомир, з лівої сторони бачили величезний горб, який в народі називали Дівич-горою. Далі йшло поселення, яке перші поселенці називали Горбулів (тобто горб у ліво). Продовження >>>
Походить село Городище від стародавньої фортеці – Вали, про що свідчать матеріали обласного краєзнавчого музею.
Біля села Городище на лівому березі річки Свинолужки, виявлено стоянку людей раннього палеоліту, яка свідчить, що на нашій території людина жила вже сто тисяч років тому. На південній стороні села на правому березі річки Свинолужки височіє стародавня фортеця, яка в історичній літературі іменується як Вали. Село Городище відоме з XVI століття. Але стоянка людей доби раннього палеоліту, фортеця, свідчить про те, що на цій території люди жили вже дуже давно. Знахідки кам’яних виробів свідчать про те, що вже в кам’яний вік люди нашого краю виробляли такі цінні і потрібні речі: кам’яні сокири, кам’яні молотки, кам’яні стріли, тощо. Продовження >>>
Із легенди про село Дівочки видно, що село до монголо-татарського завоювання нашого краю знаходилось приблизно в районі, де потім стояло село Чурунда (хутір Виногради) і називалось воно Кринички. Але, коли монголи сунули десь з Горбулева на Житомир, по старому шляху залишки якого існують і до цього часу, вони напали на село Кринички. Людей перебили, село спалили і пішли далі на місто Троков (нині село Троковичі), яке також спалили. А ті люди, які втекли з Криничок у ліс, бо дякуючи богу він ріс навколо і був дрімучий, потім повернулися на згарище. Це в основному були молоді спритні дівчата. Продовження >>>
с. Жадьки, с. Нераж, с. Карла Маркса
Село Жадьки – центр сільської Ради. До сільради входять села Карла Маркса і Нераж, а з селом злилися і стали його вулицями села Мар’янівка і Стовпня. Село Жадьки розташоване на північний схід на віддалі 20 км від райцентру м. Черняхова, біля річки Глубинець.
Легенда розповідає, що підводи, що рухалися з села Потіївки на Житомир, проїжджаючи село, часто загрузали в піску і їм допомагали місцеві жителі. Кожного дня тільки й було чути – “нажать, нажать, ну ще раз нажать”. Видозмінене слово “нажать” і послужило назві села Жадьки. Продовження >>>
Село Забріддя, як писав у книзі “Историко–статистическое описание церквей и приходов Волынской Епархии” М.І. Теодорович волості Бежівської від Житомира 20 верстов, від найближчої поштової станції Черняхів - 8 верстов, від села Студениці - 4 верстви і села Високого - 3 верстви, від найближчої залізничної станції – 65 верстов (Бердичів).
Село Забріддя під іменем Малого Щенієва згадується актом від 1700 року 18 лютого в скарзі дворянина Олександра Збігнева Якубовського на дворян Івана і Михайла Пашковських, про те, що вони захопили частину Щенієва чи Забріддя, що належало Якубовському і користуючись захистом козацького полковника Палія, збирали в свою користь данину, яка належала Якубовському. Продовження >>>
с. Зороків, с. Іванків, с. Вишпіль
Село Зороків, як писав краєзнавець Микола Брицун, одне з найдавніших на Черняхівщині. Знання кореня “зро”, “зрити”, тобто дивитись, споглядали крізь густий ліс, зарослі. Село було побудовано в урочищі Зорок, ручай, річечка Зорка. А поселення людей почало називатись Зороков.
Зараз – це центр сільської Ради, дворів 180, населення 488 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти: Вишпіль, Іванків, Верболази, хутір Синявка. Продовження >>>
Село Клітище – центр сільської ради, розташоване за 8 км від районного центру та за 10 км від залізничної станції Горбаші, від обласного центру м. Житомир розташоване за 32 км.
Сільській раді підпорядковані села Клітище та Плехів, населення складає 421 чоловік, за національним складом переважно українці. Продовження >>>
Село Крученець входить до Ксаверівської сільської ради. В книзі М.І. Теодоровича “Історія статистичного опису церквів і приходів Волинської єпархії” на стор. 88 вказується, що до Новопільської церкви побудованої в 1860 році приписане село Крученець.
В селі Крученець в 1911 році було відкрите Крученецьке початкове сільське училище, а сам Крученець на той час відносився до Пулинської волості. В училищі 4 вчителі навчали 65 учнів. З них 28 хлопчиків і 27 дівчаток. Продовження >>>
Центр сільської Ради, до якої входить село Крученець. Село Ксаверівка – нове село побудоване в 1922 році в урочищі, що називалось Новопільською фермою, яка була у володінні поміщика Дворжецького. Потім вона була передана одному із його родичів – Савелію, який дав назву своєму маєтку Савелівка, біля якого і була побудована Ксаверівка.
Житомирський державний архів свідчить, що в “Списку землевладельцев и арендаторов Волынской губернии 1913 г. по Житомирскому уезду ст. 3, 22, 28, 33” ферма Ксаверівка вперше згадується в друкованих довідниках у 1906 році по Пулинській волості. Вона мала 9 дворів, з 147 жителями “обоего пола”. Продовження >>>
Село Мокренщина в архівних документах згадується в акті від 7 травня 1610 року “Про відокремлення володіння князя Януша Осторожського волості Вільської (що займали тоді села Івановичі, Грушки, Новопіль і Зороків) від володіння Стефана Немирича волості Черняхівської, в склад якої входили села Статів (тобто Славів), Селянщина, Мокренщина, Горбаша, Троковичі. Таким чином Мокренщина належала Київському судичу Стефану Немиричу. Продовження >>>
Про село Некраші, яке входить до Троковицької сільської Ради, ніяких відомостей не виявлено. Тільки є дані, що після побудови Троковицької церкви в 1791 році село Некраші було його приходом. Це говорить про те, що цей населений пункт вже існує більше 200 років.
28 вересня 1944 р. колгоспники колгоспу ім. Шевченка писали в районній газеті, що до війни в колгоспі було 418 працездатних колгоспників, які до війни вирощували по 10 ц зернових, колгосп мав 511 голів ВРХ, 260 коней, 480 свиней, 180 овець, 1500 курей, 130 бджолосімей. Було 11 гектарів хмільників, з яких збирали врожай по 18 ц сухих шишок з одного гектару. Продовження >>>
Село Новопіль розташоване в витоках річки Кам’янки, притоки річки Тетерів. Це – центр сільської Ради, якій ще підпорядковані село Окілок та село Колонія Івановичі. Дата заснування села Новопіль невідома. В архівних документах воно згадується за 1618 рік і належало Янушу Острозькому. Потім воно перейшло до Януша Сангушки. Від останнього до Людовика Куровського.
До того як виникло поселення селяни жили в навколишніх хуторах: Острівок, Ковалівка, Кодня. Власник хуторів переселив селян Ковалівки на нове поле між Острівком і Коднею. Так з’явилось село Нове Поле (а в подальшому спрощено Новопіль). Продовження >>>
с. Окілок, с. Колонія Івановичі
Про село мало що відомо. Відомо лише, що в ньому жили в основному чехи-колоністи (так як в колонії Івановичі колоністи-німці, які виїхали з німцями). А чехи після війни в 1948 році виїхали в Чехію.
Відомо, що в селі Окілок, Пулинської волості в 1908 році було відкрите початкове сільське училище, де три вчителі навчало 49 учнів, з них 28 хлопчиків і 21 дівчинку. Продовження >>>
Село Осники підпорядковане Високівський сільській Раді.
Як говорить легенда, назву село одержало від густих осикових гаїв, які росли навколо поселення. Воно розташоване між двох продовгуватих горбів невідомого походження, які знаходяться в 2 км відстані один від одного. Біля одного з них протікає невеличка річка, яку тут називають Микою, вона часто пересихає в жарку погоду.
Осники вперше згадуються в праці М.І.Теодоровича під датою 1861 року. Тут на кошти прихожан було побудовано церкву в ім’я Апостола і Євангеліста Івана Богослова. Продовження >>>
Село Очеретянка - центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру. Сільській Раді підпорядковане село Рудня Очеретянська. Село Очеретянка розташоване понад шосейною дорогою Малин-Житомир. Село розділяє на дві частини річка Очеретянка. З районним та обласним центром сполучає автобусна лінія. Найближча залізнична станція с. Топорище знаходиться на відстані 3 км, віддаль до райцентру Черняхова - 6 км, до обласного центру Житомира - 31км.
В селі Очеретянка нараховується 128 дворів з чисельністю населення 294 жителі. На території сільської ради 1,6 тис. га сільськогосподарських угідь, утому числі 1,3 тис. га орної землі. Продовження >>>
Пекарщина відома з другої половини 17 століття. Але люди тут жили значно раніше, про що свідчать могили слов’янського періоду, які видніються на старому кладовищі села, яке розміщене з південної сторони села.
Вперше школа в селі Пекарщина була відкрита в 1892 році, де один вчитель навчав 49 учнів.
Село Пекарщина - центр сільської Ради, якій підпорядковане ще й село Мокренщина. Продовження >>>
Розташоване за 20км. від Житомира за 18км. від районного центру Черняхова.
Зі слів старожительки Хомик Анастасії Артемівни відомо, що колись приблизно в 1750 році, коли жив її прадідусь було засноване село Дідушанка. Назва села пов'язано з назвою річки, яка тече із заходу на схід поза селом. 177 чоловік жили і працювали старанно займалися землеробством, скотарством, хмелярством. Продовження >>>
Заснування села Росівка належить до середини XVII століття. Згідно легенди жителі навколишніх сіл тікали від панів, вирубуючи ділянки лісу, що тяглися суцільною смугою по обох берегах річки Тростяниці. На місцях, де вони селилися було волого і росяно, від чого і пішла назва Росівка.
Згідно іншої легенди в село Осівка місцевий поміщик Муравйов висилав з інших своїх сіл непокірних людей для виправлення. Продовження >>>
Легенда про назву села свідчить, що під час монголо-татарської навали один із жителів цієї місцевості не міг далеко втекти в ліс, а тому рятуючись виліз на велику сосну і прихопив з собою торбу сала. Коли навала скінчилася і ті люди, що лишились живими, почали сходитись до своїх домівок, з яких лишились тільки згарища, зліз із своєї схованки наш герой із салом. Він частував ним всіх оточуючих. Це так сподобалось сельчанам, що вони ново відбудоване поселення назвали Салами, а хлопця Салюком. Такі прізвища в нашому районі трапляються ще до цього часу.
Село Сали відоме з письмових джерел першої половини XVII століття. Через село в сиву давнину проходив шлях з Мичеська (Радомишля) на Ушеськ (Ушомир) і далі в західно-руські землі. Продовження >>>
Село виникло в сиву давнину. На його землях знайдено залишки древлянського городища. Городище було розміщене біля річки Очеретянка між Сельцем і Браженкою. Оглядаючи дане місце можна зробити висновок, що воно в свій час було побудоване, як фортеця. Звичайно, легенди ходять різні. І в них воно називається Замчиськом, Княжа Гора, Панська гора і просто Гора. Але із огляду видно, що це було укріплення і місце для його побудови вибране дуже зручно, з урахуванням навколишнього рельєфу. Продовження >>>
Центр сільської Ради, якій підпорядковані села Славів та Вишневе (колись с. Торчин).
В далекому минулому, а Селянщина згадується в письмових джерелах з 7 травня 1610 року, в злиднях і нестатках жили селяни-кріпаки поміщиці Волощенкової Марії, яка володіла вісьма маєтками, тисячами гектарів землі, в тому числі і всією землею нинішнього села Селянщина. Ні присадибної, ні польової землі її кріпаки не мали. Вони працювали на землях поміщиці. У “Викупному акті” від 12 жовтня 1866 року буквально сказано: ”...имение находится в 8 местностях, осталось владельчице от отца в 1824 году…”. В цьому ж акті сказано, що в Селянщині нараховувалось: ”ревизских душ - 77, в т.ч. крестьян - 77, дворов - 30, тяглых - 30, дворовых получающих наделов – нет”. Продовження >>>
Село Славів відноситься до Селянщинської сільської Ради, розташоване на захід від районного центру Черняхів на віддалі 10 км і на північний захід від обласного центру м. Житомира за 25 км., до найближчої залізничної станції Горбаші - 11 км.
На місці сучасного Славова в урочищі Кувдоби люди жили в добу скіфського періоду, періоду бронзи та ранньослов’янського періоду. За переказами село одержало назву на честь великої перемоги над ворогом.
Село згадується в письмових джерелах за 1650 рік. Воно в той час належало князю Стефану Немиричу. Продовження >>>
Центр сільської Ради, якій підпорядковане село Корчівка, розташоване на берегах річки Бистріївка, притоки ріки Тетерів, за 20 км від районного центру смт. Черняхів і найближчої залізничної станції Горбаші. По обох берегах річки Бистріївки розміщені гранітні кар’єри, де добувається декоративний камінь габро- і лабрадорит.
Дата заснування села точно невідома, але в письмових джерелах воно згадується за 1602 рік, а також ще згадується в “Деле Волынской палаты уголовного и гражданского суда за 1876 год”. Продовження >>>
Центр сільської Ради, якій підпорядковані села Малинівка та Федорівка.
Село відоме з 1605 року, розташоване біля витоку річки Бистріївка на рівнині з незначними пониженнями і підвищеннями. Так на сході від села є горб “Осова гора”, а на півночі “Бугайова гора”. Поблизу села Стирт виявлено слов’янські кургани VI-VII століть. Продовження >>>
Село Троковичі – центр сільської Ради до якої відноситься ще й село Некраші. По документах село відоме з 1584 року. Село розміщене на витоках річки Свинолужки. Воно розташоване на відстані 8 км. на південь від районного центру. Найближча залізнична станція Горбаші також знаходиться від села за 10 км., а залізнична зупинка Строковиці знаходиться за один кілометр від села.
В селі побудована в 1791 році церква в ім’я Святої Трійці на кошти місцевого священика Яновицького, поміщика Квятковича і прихожан. Копії метричних книг зберігаються з 1821 року. До приходу церкви були віднесені села Некраші, Велика Горбаша і Мала Горбаша. В 1829 році був священиком Блонський Павло Олександрович. Продовження >>>
Село Федорівка відноситься до Стиртянської сільської Ради. Згадується, як село приходу Бежівської церкви, яка побудована в 1647 році на місці старої церкви, куди звичайно також відносилась Федорівка. Оглядаючи сільське кладовище, його розміри, можна зробити висновок, що населений пункт має тисячну історію.
Біля села Федорівки, як рідна сестра стоїть село Малинівка. Через село проходив старовинний шлях, який уже закинутий, на більш північні села: Жадьки, Селець, Видибор, Браженку. Продовження >>>
В Забрідську сільську Раду входить мальовниче старовинне село Щеніїв. Легенда говорить, що на місці сучасного Щенієва стояло три населені пункти: сам Щеніїв, Нараївка і Саки. Найстарішим поселення напевно була Нараївка. Назва його пішла від того, що тут поселились арії – орачі – сонцепоклонники (Іванченко М. "Прадавня Україна").
Сам Щеніїв виник в період виникнення маси сіл, назви яких закінчувались на – іїв. Київ – місто, чи як тоді називали город Кия, Мліїв – місто Млія, Щеніїв – місто Щеня. Це був період розвитку Трипільської культури. До цього часу на північ від села видніються високі кургани – могильники. Біля них знайдено залишки залізоплавильних шлаків. Це говорить про те, що в цих місцях люди плавили залізо. Але в основному тут жили люди, які займались землеробством. Земля цьому сприяла. Продовження >>>
Розташоване в 5 км від залізничної станції Дубовець, 26 км від міста Житомира, 24 км – від районного центр смт. Черняхів, 6км від села Перемога і 2 км від села Ялинівка.
Село Щербини відносилось до Пулинського району Волинської губернії.
1906 р. в селі Щербини було 71 двір і проживало 476 жителів. В 1923 р. – кількість населення було всього – 741 чоловік, в тому числі чоловіки – 382, жінок – 359. Земельна площа – 881, 26 га, поголів'я худоби – 210 голів, свиней – 259 голів, коней – 99 голів, волів – 3 голови, птиці – 709, бджолосімей – 39. Продовження >>>
Село Ялинівка розташована за 7 км від села Вільськ, за 23 км від Житомира і за 21 км від районного центру смт. Черняхів. Село підпорядковане Вільській сільській Раді.
Зі слів старожителя Гересняка Мічіслава Мар'яновича, село звалося Щербинські Корчми, пізніше - в хутір Щербинський. Поселення відносилося до Пулинського району Волинської губернії.
7 жовтня 1846 року Тарас Григорович Шевченко відбув із Житомира на Новоград – Волинський. Його шлях проліг по колишній вулиці Вільський (нині пр. Перемоги) міста Житомира на села: Кам'янку, Вільськ, Дідушанку (нині Перемога), Ялинівка. Продовження >>>